Books Lib

         Лариса Петрівна  Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка. Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду.                    Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання. У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необ

НЕБЕСНА СОТНЯ. МРІЇ, ЩО ОБІРВАЛИСЯ...      18-20 лютого  - четверта річниця розстрілів на Майдані. Ті дні стали одними з найтрагічніших в історії сучасної України.   Хтось мудрий сказав: із втратою кожної людини ми втрачаємо цілий Всесвіт. Чотири роки тому на Майдані та Інститутській ми втратили нашу Небесну Сотню. Героїв, які поклали життя, щоб ми могли жити в іншій, кращій Україні.  Вони теж хотіли жити. Кожен мав свої мрії, будував плани на майбутнє, малював в уяві свій маленький світ. Не судилося...           Сьогодні в День вшанування згадаймо їх... А сотню вже зустріли небеса… Летіли легко, хоч Майдан ридав… І з кров’ю перемішана сльоза… А батько сина ще не відпускав… Й заплакав Бог, побачивши загін – Спереду – сотник, молодий, вродливий, І юний хлопчик в касці голубій, І вчитель літній – сивий-сивий… І рани їхні вже не їм болять, Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло Як крила ангела, злітаючи назад, Небесна сотня в вирій пол